?

Log in

No account? Create an account

Попередні 15

13 березень 2015

(без теми)

Цей дивовижний, невпинний та простий механізм щастя: відчиняти вікна після зими, задирати голову в небо, дослухатися, вдивлятися, сміятися, дихати-дихати-дихати, мовчати, розуміти, приймати, куштувати; робити щось вперше, робити щось востаннє, не поспішати чи поспішати, руйнувати чи будувати. Прокидатися з розумінням: я живу, я роблю це і це, я рухаюся туди і туди. Прості осяння тут і зараз, без подовження в часі. Частини великого, незмінно-загадкового й вічного.

24 лютий 2015

(без теми)

Більшість людей, яких я зустрічаю, формують уявлення про світ зі слів друзів, колег, перехожих, героїв фільмів та телешоу, коментарів у соціальних мережах та на сайтах, з рецензій, написаних кимось десь там etc. Від них можна почути оціночні судження про речі, яких вони ніколи не бачили. Вони говорять про ситуації, в яких ніколи не бували, ласі до диванної аналітики та роздавання порад навсібіч. Їхні очі – це чужий досвід. Їхні вуха – це підслухані (підчитані) розмови-пости, які легко можна видавати за свої. Для чого читати книгу, якщо про неї вже все сказали? Для чого аналізувати фільми Іньярріту, якщо на кінопоіску можна почитати рецензії? Реальний досвід змінюється імітацією, власні почуття та критичне мислення атрофуються.

Слухаючи таких «експертів», можна й самому пристраститися до легких шляхів пізнання світу. Замінивши органіку напівфабрикати. Зрештою – це зручно і мінімізує кількість вставань з-за комп'ютера.

09 лютий 2015

(без теми)

За останніх півроку я прочитав, здається, усі наявні російською мовою книжки з письменницької майстерності. Українські переклади мені ще не траплялися (якщо такі є – скажіть). Копірайтинг, редагування та креатив до списку не долучав. Отож:

Уильям Зинсер – Как писать хорошо
Рой Питер Кларк – 50 приемов письма
Константин Паустовский – Золотая Роза
Мередит Маран – Зачем мы пишем
Михаил Веллер – Мое дело
Юрген Вольф - Школа литературного мастерства
Эн Ламотт – Птица за птицей
Джулия Камерон – Право писать.

80% написаного тексту можна звести до тез за двома напрямами:
1. Технічний: не використовуйте пасивні форми, довгі описи, великі абзаци; не використовуйте псевдо підсилювачі (жовтий апельсин, гучний крик), частіше користуйтеся дієсловами, знаходьте точні образні деталі. Пишіть. Короткими. Реченнями. Позбудьтеся канцеляризмів та формальностей, пишіть кожного дня, вимикайте внутрішнього критика і далі за списком.
2. Творчий: перетворіть письмо в церемонію (цілуйте монітор, кланяйтеся клавіатурі, рахуйте кроки від ліжка до робочого стола); живіть уважно, будьте чуйними, будьте рішучими, вірте в Бога вірте в дива, не будьте упередженими, любіть людей, любіть себе, просто любіть, зліться, пробачайте, зліться, знову любіть і таке інше.

Автори багато говорять про технічні нюанси. Навіть творчі напрями більше скидаються на техніку. Полюби, і все вийде. Пробач, і все вийде. Заведи церемонію, і все вийде. Повітря між творцем та творчістю не залишається. Все зводиться до обрядовості, яка, як мені здається, унеможливлює реальний ріст або ж робить його показовим. Чи можна стати письменником за таких умов? Напевно. Белетристом, який писатиме чепурні тексти за всіма нормами ринку. Більшість цього, власне, і прагне. Не замислюючись про імітацію досвіду, яка робить текст судомним для людей, які щось в цьому розуміють.

Задоволення я отримав від двох книг з переліку. «Птица за птицей» - бо дуже щира історія, більше про життя, аніж про письменників. І «Мое дело» Веллера – бо дала розуміння, якою ціною людям дається геніальність та визнання. Власне, їх і раджу всім, кого цікавить досвід та сильні людські якості. Бо, як казав Матвій Ганапольский: «будь-яка професія – це 98% людини і 2% технологій».

(без теми)

Сідаєш писати, а слова застрягають всередині. Не виходять, не вилазять, не виповзають. Сидять по кутках, зачаїлися. Виходить якесь нерозбірливе мугикання, імітація мантри з фальшивими формами, банальними інтонаціями, вдаванням "ніби розумієш та хочеш пояснити".

Перечекати. Краще перечекати. Коли слова, як розмова з найріднішою людиною, вестимуть за собою. Тоді можна буде побачити кіно. Інакше - склеп та смеркання.

08 лютий 2015

(без теми)

Я не пишу нічого для публіки більш як півроку. Навіть вордівський документ не відкриваю. Нема необхідності писати, чи що. В житті все рівно, минуле працює на мене. У такому темплі хочеться більше відчувати, розуміти, знаходити нові ритми, без банальних форм.

Текст з мого життя нікуди не зник. Кожного ранку я присвячую йому одну годину. Але це - для мене. Це мої думки, відчуття та рефлексії. В якийсь момент почало думатись, ніби я віддав за два роки все, що мав, і тепер чекаю, поки "чаша наповниться".

Навіть. Якщо. Доведеться. Чекати. Роками. Я. Все. Одно. Більше. Ніколи. Не. Імітуватиму.

23 січень 2015

Правдиві підсумки 2014

Казати правду - значить руйнувати стіни навколо себе, жити на відкритому просторі, в якому кожна деталь наповнена змістом. Часом він примхливий та дощовий - як погода березневих Карпат. Часом навпаки - сталий наскільки зір сягає. Казати правду - значить жити повним життям, у якому всі речі знаходяться на своїх місцях, навіть якщо в твоїй кімнаті хаос. З нього завжди виростає щось нове, несподіване, дивне, часом воно посуває з твого життя сталі речі, до яких так звик. І це відмінно, правда. Це здорово.

До цього мені не часто вдавалося бути щирим зі собою на всі 999. Але ніч новорічна (навмисно пишу з малої, доста вже того доброго - робити з НР щось надзвичайне) показала мені мене з нового боку. Я сердечно вдячний обставинам за це.

Переконати себе можна в будь-чому. Правда. Людський розум побудований на прийнятті власних думок за непорушні істини, що не піддаються обговоренню. Благо, якщо ти совісний і можеш зайняти третю сторону - глядацьку. Тоді є шанс врятуватись.

Але, зазвичай, стається по-іншому. Людина, навіявши собі власну прекрасність нарікає на себе чи не найстрашніше людське покарання з часів скасування гільйотини. Стає мертвою заживо, обсталяючи кімнату дзеркалами, в яких з величезним захопленням спостерігає за тим, як душа розкладається на атоми-молекули, що отруюють повітря навколо.
Не існує більше прекрасних виставок, чудових краєвидів, відданих людей, щирих душевних діалогів. Життя перетворюється в суцільний монолог, монотонний та дратівливий, як білий шум.

Щоранку прошу в Нього сили казати та бачити правду, щиро цікавитися людьми та бути відкритим до нового. Тільки в цьому бачу шанс прожити щасливе життя. Осмислене й наповнене змістом.

27 жовтень 2014

Лимонне дерево проти всіх

У мене в кімнаті є лимонне дерево. Стоїть під вікном. На ньому, звісно, висять жовті малі. Я довго чекав, аби дерево стало мамою. Здається, два роки. Знаєш, просто я з тих людей, які висаджують вдома рослини, щоб мати про кого дбати. Холодними зимовими вечорами, коли завірюха за вікном така, що навіть світла від ліхтаря не видно. Чи влітку, коли спека не залишає жодного шансу зеленому кольору.

Але віднедавна я також дбаю про тебе. Якщо бути точним – останні три місяці. Цього моменту я теж довго чекав. Мабуть відтоді, відколи взагалі навчився чекати. Я не вкладаю у наші почуття ніяких метафор і тяжію до простоти у всіх формах взаємодії. Знаєш, просто я з тих людей, для яких усі важливі сенси можна почути в мовчанні, а темрява ночі – найкращий час, аби зміцнювати почуття.

Коли ми сваримося через це і ти йдеш ночувати до себе додому (аби я міг зробити висновки), я зриваю один лимон та з’їдаю його. І на душі мені стає ще кисліше від того, що я досі не можу сказати тобі найголовнішого: без тебе мені доведеться з’їсти всі лимони. І я не матиму більше про кого дбати.

Знаєш, просто я з тих людей, які звикли говорити про все вчинками. Тому коли ти повернешся, я дам один лимон тобі. Щоби ти без слів зрозуміла, як кисло мені буває без тебе. І більше нікуди від мене не йшла.

11 жовтень 2014

465 слів про людей

У коридорі люди жваво гомоніли, штовхаючи одне одного в плечі, аби поближче підступити до дверей. Важких, дубових, щонайменше 22-річної давності. Червона фарба на них майже облізла і тепер скидалося, ніби двері заляпані величезними плямами крові. За дверима чувся то стогін, то крик, то плач, то сміх. По той бік від натовпу розігрувалася чергова драма. З тих, про які звично балакати поміж людей: за обідом, вечерею чи на перекурах.
Звісно, з природної цікавості всім хотілося дізнатися, що там відбувається. Але двері були зачинені на всі можливі замки. Тому людям залишалося хіба лиш зазирати у шпарину від ключа.
— Що там, — питаю в найближчого до мене чоловіка. Поважного, у червоному светрі.
— Здається, чоловік влаштував жінці розбір польотів. Блядувала… Але все правильно. Якщо пішла гуляти, то проблема не в ній, а в ньому.
— Нє-нє, — заперечила жінка поряд, — то вона його пиляє, бо він зарплату пропив. Бачила на власні очі, як рука жінки під ніс йому порожнім гаманцем тицяла. Що за життя — біля алкоголіка?
Чоловік, який стояв трохи осторонь, заперечив обидві версії:
— Та що ви там бачили за три секунди? — сказав він, — вони мої сусіди навпроти. Я можу щодня зазирати у їхні вікна. Запевняю, що сваряться вони через те, що вона вдягається, як лярва. І фарбується відповідно!
Я подумав, що, мабуть, варто й самому поглянути, що там. Аби сформувати свою думку, чи що. Хоча, для чого? Все одно я ніколи не стовбичив на кухні з колегами, не палив цигарок і вечеряв хіба вдома перед ноутбуком, екраном якого чепурно витанцьовували літери моїх текстів.
— Вона вдарила його, — сказала ще якась жінка.
— То він її вдарив, не вигадуй, — відповіла інша.
Люди продовжували виголошувати свої версії. Щоправда, пошепки, аби їх не почули і не прогнали. Бо тоді доведеться повертатися до власних квартир, у яких нічого не відбувається. Я підступив ближче, ввічливо сказавши, — дозвольте. Люди розступилися, давши мені подивитися в шпарину.
Я побачив частину кімнати — порожню. Підлогою були розсипані листки з текстом. Мабуть, вони щойно підкинули їх до стелі і вони килимом встелили старий дубовий паркет. Він міцно притискав її до себе. Плечі обох здригалися. Здається, то був катарсис після тривалої сцени баталій. З порушенням чужих кордонів. З воєнним станом та кількома перемир’ярами.
Вони ось так затишно стояли, зливаючись із тишею в кімнаті та спокоєм, що огорнув їхні серця. Я вже хотів було відлинути від шпарини, залишивши їх наодинці з собою, розігнавши решту натовпу, сказавши, — йдіть, нема на що дивитись. Але мою увагу привернула деталь, яку я не помітив відразу. І решта любителів «тарараму» також. Бо зрештою, кожен бачить те, що хоче бачити. Фрагментарно. І якщо в серці злість та розруха – життєві картини будуть такими ж.
Позаду, за спиною закоханих, на голій стіні висів плакат формату A2. Зі сценою, на якій стояла ця ж пара, так само обіймаючись. І величезними літерами було написано: «Гастролі театру ім. Лесі Українки. Остання осіння вистава – «Любов двох»

24 червень 2014

(без теми)

можна казати, що над усе любиш,
й за спиною ницо зраджувати
вимагати від людей щирості,
навздогін їм показуючи середній палець.

злитися, коли хтось прийшов невчасно,
й завжди спізнюватись на зустрічі
осуджувати жорстокість та зверхність,
щосили піддаючи ногою свого кота для втіхи

просити: пробач, й ніколи не пробачати
просити: почуй, і ніколи не чути
прохати: не йди, ніколи ні до кого не повертаючись
порушувати чужі кордони, вдаючи із себе миротворця
спонукаючи в комусь війни, баталії, вибухи
без перемир'я.

брати й не віддавати
горіти й не освітлювати
розуміти й мовчати
хотіти, не даючи нічого взамін.

можна все життя бути людиною
ніколи цього так і не зрозумівши.

30 квітень 2014

Кармічний невірш

Вкотре стискаємо зуби від болю та злості
Обіцяючи більше не пити, не брехати чи не тягнути чогось з холодильника після 22-ї ночі.

Кажучи - це не для мене, я цього більше не їстиму.
Чи вживаючи лайку, яка підкреслює важливість нашого рішення.

Хочемо любити не за щось, а на противагу
Не для схвалення чи вигоди
А тому що людям це треба.

Хочемо щастя для інших
Порозуміння у всіх справах
Думаємо статусами під сумні треки
Про те, що "кожна наступна посмішка, яку ти збурюєш на вустах колеги, сестри, чи коханої
Монетизується в кармі не гірше джобівського стартапу"

Але трабли починаються з першим порушеним словом,
З першою нестриманою обіцянкою
З першим лицемірним вчинком, зробленим за спиною
Себе
Самого.

І знову рух по колу.

Виходить - це лік без кінця
Від одиниці до числа "ен".
Коли ми навмисно б'ємо руками стіни
Що самі перед собою зводимо
Думаючи, що за мить нам не стане боляче.

22 квітень 2014

IDEA-X та Донецький фестиваль

Два роки тому, коли я приїхав у Київ, то навіть уявити собі не міг, що буду в складі жюрі цього авторитетного проекту. Багато чув про нього, читав, бачив, мої друзі навіть грант в ньому отримали. Але щоб все аж та-а-ак закрутилося - не чекав ;) Дрімз кам тру, угу.

Долучайтесь до Грандіозного брейншторму IDEA-X від Nescafe, робіть світ кращим, і хай ваші осяяння приносять користь людям. Найзавзятіших чекає Гугл та Фейсбук в сонячній Каліфорнії. Більше інфи у відео. Добра вам! http://ideax-nescafe.com.ua/

UPD: і ще, на правах реклами (лол) - наступні 3 дні я проведу на Форумі українських письменників у Донецьку. Матиму кілька лекцій та зустрічей. Хто десь там - підтягуйтеся! http://www.izolyatsia.org/ru/litfest/

17 березень 2014

(без теми)

Архетип письменника - нещасний, злиденний пияка, який поневіряється світом, ніде надовго не затримуючись. Хтось навіть каже, що для письменництва потрібна чорна меланхолія, хвороба, нещасне кохання, падіння з головою в прірву - до самого дна (як Кафка, Фіцджеральд, Буковскі, Паланік, Берроуз, Уелш і так далі).

Але писати треба від щастя. Від щастя. Ніяк інакше. Від любові до життя, близьких тобі людей, від масштабів Всесвіту навколо. Треба заряджати людей цим почуттям. Адже навколо стільки егоїзму, сарказму, зіпсутості та злості. Стільки перекладання на чужі плечі власних проблем та нереалізованності. Стільки бажання заподіяти іншому біль та страждання.

Якщо ви пишете, якщо маєте що сказати людям: робіть це від щастя. Від бажання зробити світ кращим. Від позитивної переоцінки ситуацій, що стаються у житті. І ніколи - від злості, егоїзму чи марнославства. Ви знаєте - хто сіє вітер - пожинатиме бурю.

Це не догма, звісно, кожен живе так, як йому хочеться. Та все ж, якщо хочете бути щасливими і не псувати життя іншим - пишіть від щастя. Пишіть, ну.

(без теми)

Знаю, звучить утопічно, та я обома руками за світ, в якому все знаходиться на своїх місцях - люди, речі, слова. Адже немає більшої біди, ніж відсутність розуміння того, ким ти є насправді і для чого все це навколо потрібно.

Я за світ, в якому слова попадають точно в ціль, бо мають єдино правильно значення. Релігія не обдирає людей, не нашаровує протиріччя в масах, термін "любов" має практичне підтвердження і не є засобом для маніпуляцій.

Я за світ, в якому немає місця пост-модерну: все зрозуміло та структуровано. Немає в'язниць, бо кожен отримує те, що хоче, немає ревності, бо є соціальна рівність. Я за світ, в якому дитина сама обирає собі майбутнє і з дитинства докладає зусиль до його реалізації.

Я обома руками за світ, в якому держави вкладають гроші у дослідження Всесвіту, а не в ядерні розробки та озброєння, за світ без КАПІТАЛІЗМУ та реклами, без культури безкультурності.

Знаю, звучить утопічно, але я за світ, в якому люди люблять людей. Тож вірю, що колись вони зроблять його наддержавним, без всіх цих систем та умовностей.

08 березень 2014

Міняємо систему цінностей: не приймаємо лапшу за дійсність

Коли вам кажуть, що буде покращення, в першу чергу питайте, за рахунок яких КОНКРЕТНИХ кроків воно здійснюватиметься. На слова "ми змінимо принципи освіти/культури/фінансування" відразу відповідайте: як ви це будете робити? Численні бла-бла-бла з усіх боків, як ви бачите, ні до чого не приводять. Політика ораторів повинна залишитися в минулому. Час для політики конкретних кроків.

Коли вас намагаються підбурити до дій за рахунок маніпуляцій вашою свободою, пам'ятайте, що вільним людям не треба казати, що вони вільні. Демократія - це всього лиш красиве слово, щоб тримати людей у покорі; ілюзія вибору між правими та лівими, між радикалами та лібералами.

Коли ви чуєте, що десь там москалі вбивають українців, що беркутівці до чорта озвіріли, розумійте, що людяність не повинна ставати заручником брудної провокативної гри окремих людей. Вміння мислити глобально здійматиме вас над такими ситуаціями, даючи розуміння штучності цих історій.

І головне: зрозумійте, будь ласка, - більшість з нас нічим не краща за тих, хто в кулуарах виводить мільярди в офшори. Ми кричимо про бажання жити краще, закидуємо камінням опонентів, кричимо на тих, хто має перед собою іншу правду, при цьому без упину брешемо собі та навколишнім, тягаємо з офісів та заводів різне приладдя й ховаємо очі, коли в громадському транспорті треба поступитися місцем старшому.

Хіба ви забули, що перед лицем Господа не має значення величина гріха? Достатньо самого факту, щоб зрівняти всіх нас з гівном.

Подумайте над цим, будь ласка.

writ-0

06 березень 2014

(без теми)

Ти більше не бачиш у моїх рухах впевненності.
Знову кажеш, в мене сьогодні болить голова, давай зробимо це іншим разом.
Мовчки повертаєшся до стіни й засинаєш.
Так, ніби для тебе руйнувати мій Всесвіт - звична справа.

Але ж я будував його для тебе не один місяць.
Навчися заварювати смачний чай та прасувати сорочку.
Я почав читати твої улюлені книжки та додав трохи перцю в наші стосунки, час від часу влаштовуючи ревниві істерики.

Я навчився складати списки
Планувати справи
Ходити до лікарів
Любити вистави
І робити мільйон інших вже тепер потрібних мені речей.

За рік прописними літерами в голові закарбував просту формулу:
"ЛЮБИТИ НЕ МОЖНА ЗАБУТИ".
Залишивши розділові знаки насамкінець цієї історії.

І от зараз, коли він майже настав.
За вікном ніч, кольорами по небу дрейфує рейс до Стамбулу...
Я знову й знову в голові прокручую це рівняння з кількома невідомими.
Між якими прірва.
Більше за все на світі не бажаючи знати, що таке пунктуація.

Попередні 15

березень 2015

S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com