?

Log in

Лимонне дерево проти всіх

У мене в кімнаті є лимонне дерево. Стоїть під вікном. На ньому, звісно, висять жовті малі. Я довго чекав, аби дерево стало мамою. Здається, два роки. Знаєш, просто я з тих людей, які висаджують вдома рослини, щоб мати про кого дбати. Холодними зимовими вечорами, коли завірюха за вікном така, що навіть світла від ліхтаря не видно. Чи влітку, коли спека не залишає жодного шансу зеленому кольору.

Але віднедавна я також дбаю про тебе. Якщо бути точним – останні три місяці. Цього моменту я теж довго чекав. Мабуть відтоді, відколи взагалі навчився чекати. Я не вкладаю у наші почуття ніяких метафор і тяжію до простоти у всіх формах взаємодії. Знаєш, просто я з тих людей, для яких усі важливі сенси можна почути в мовчанні, а темрява ночі – найкращий час, аби зміцнювати почуття.

Коли ми сваримося через це і ти йдеш ночувати до себе додому (аби я міг зробити висновки), я зриваю один лимон та з’їдаю його. І на душі мені стає ще кисліше від того, що я досі не можу сказати тобі найголовнішого: без тебе мені доведеться з’їсти всі лимони. І я не матиму більше про кого дбати.

Знаєш, просто я з тих людей, які звикли говорити про все вчинками. Тому коли ти повернешся, я дам один лимон тобі. Щоби ти без слів зрозуміла, як кисло мені буває без тебе. І більше нікуди від мене не йшла.

Comments